Колючий вітер

    В обличчя так і намагався шмагати холодний вітер. Вона повертала голову в протилежний бік, та він знаходив як кинути в лице порцію колючок. Все ж цей холодний біль швидко минає, варто тільки зробити кілька кроків до теплого під'їзду. І ось уже все позаду...

    Не так легко позбутися колючок, які вона ортимала сьогодні від дітей. Не від усіх, а лише від тих, кого вважає здібними, уважними, активними. Може через те, що такими є, тому й не мовчать, говорять.

    Вона завжди радіє, коли діти вільно висловлюються, ставлять запитання, шукають відповіді. Завжди готова до діалогу, готова пояснити, а, іноді, змінити думку, поступитися вихованцям. Головне, щоб це було їм на користь, щоб вони зрозуміли, що хоча всі ситуації різні, в кожній потрібно виявляти розуміння і повагу до інших.

    Сьогодні було боляче. Можливо, через те, що не змогла пояснити, що сама стала жертвою недосконалої людської природи. Ніби намагалася, але не вистачило сил. Вони кричали, вимагали відповіді - чому не отримали того, чого очікували.....

    Напевно, це нормально. Бо діти, які звикли, що їх мають забезпечити усім необхідним дорослі, ще не навчилися розуміти як це, коли ти намагаєшся, а в тебе не виходить, коли дуже хочеш, а все дарма. Хоча самі не раз опинялися в таких ситуаціях. Вони іще не вміють переносити власний досвід на інших, не аналізують. Вони ж іще діти.

    Колючки відпали, коли вона це зрозуміла.

... за вікном холодний вітер продовжує шмагати у шибки. В кімнаті тепло й затишно. 

    Завтра буде новий день...